« …Працюю так, щоб повернути рівень довіри людей до українського правосуддя»

« …Працюю так, щоб повернути рівень довіри людей до українського правосуддя»

Про таких люди кажуть, «зробив себе сам»: як виходець з простої робітничої родини, водій лісовоза, завдяки своїй наполегливості , навчанню і старанням  зумів стати спочатку юрисконсультом, адвокатом, а потім суддею. Про те, завдяки чому це стало можливим, чому вирішив обрати такий нелегкий фах та про найдорожче у житті голови Хмільницького міськрайонного суду запитуємо у Михайла Войнаревича.

• Михайле Григоровичу, розкажіть про свої дитячі роки, якими вони були?
• Я народився у селі Конятин Чернівецької області у звичайній робітничій родині. Батько з нами не проживав, а моя мама,  Світлана Ятівна була кухарем відділу робітничого постачання в лісокомбінаті. Коли мені виповнилось 14 років, мама вийшла заміж вдруге: «пішла» на п’ятеро чоловікових дітей. Так у мене з’явились звідні брати і сестри, чому я дуже радий.
• Розкажіть і про юнацькі роки, бо це ж роки навчання і професійного становлення.
• Після закінчення школи та отримання посвідчення водія пішов працювати підмінним водієм на лісовоз. Далі була служба в армії, котру проходив у групі радянських військ в Германії. Після звільнення в запас, знову повернувся до професії водія. Але для себе вирішив, що хочу чогось більшого і вступив до Чернівецького кооперативного коледжу, де отримав спеціальність юриста. На той час саме лише слово «юрист» викликало у мене захват. Я радий, що саме цей навчальний заклад подарував мені чудові знання: у 1983 році лише три середньоспеціальні навчальні заклади в Україні мали таку спеціальність як юрист. По закінченні навчання мене направили на Вінниччину у смт. Літин, де я працював довгий час юрисконсультом, продовжуючи навчання на юридичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, котрий закінчив у 1992 році. Після здобуття вищої освіти здав кваліфікаційні іспити та став адвокатом.
• Михайле Григоровичу, знаю, Ви – багатодітний батько. А як Ви разом з дружиною виховуєте своїх дітей?
• Разом із дружиною Марією ми народили та виховали 5 дітей. Це не стільки важко, скільки надзвичайно відповідально, бо хочеться, щоб усі діти виросли хорошими людьми – чесними та порядними, професіоналами своєї справи. Попри те, що маємо стількох нащадків, ми обоє з жінкою працювали і діти завжди були під наглядом. Ми навчали їх рости у праці та стараннях, допомагати один одному та нам з дружиною. Їхню підтримку та допомогу ми відчуваємо і досі. Я гордий, що маю стількох дітей: вони – найдорожче, що є у моєму житті. А ще, я щасливий дідусь, бо уже маю 5 онуків, сподіваюсь, що матиму ще більше.
• Кажете, що діти знають, що таке «трудотерапія», а Ви, Михайле Григоровичу, маєте якесь домашнє господарство чи бракує часу?
• Маю. Правда, не так багато – кури, кролі, проте догляд за домашнім господарством завжди приносить мені задоволення. Коли всі діти були при нас із дружиною, то обробляли 40 соток городу, тепер вистачає і 10. Аби Бог дав сил і здоров’я цю землю обробити.
• Пане Михайле, чому Ви вирішили стати суддею?
• Це був непростий для мене вибір. Довгий час я вагався і сумнівався, чи зумію я впоратись із такою відповідальною роботою. Проте завжди вірив, що це моє покликання. Лише майже після 20 років юридичного стажу,  10 з котрих  займався адвокатською практикою, я вирішив спробувати свої сили. Навіть після того, як  успішно здав кваліфікаційні іспити, я ще три роки чекав  призначення  на посаду судді. Довелося ще  навчатись на денному відділенні  Харківського державного національного  університету імені Ярослава Мудрого на факультеті підготовки професійних суддів. Я не мав жодної сторонньої допомоги, всього добивався сам, проте, я цілеспрямовано  йшов до своєї мети. Працюю так, щоб повернути рівень довіри людей до українського правосуддя.
• Яким є Ваш типовий робочий день?
• Прокидаюсь о 6 годині ранку, займаюсь хатніми клопотами та доглядом за домашнім господарством. О 8 годині ранку розпочинається мій робочий день. Щоранку намагаюсь зустрітись із керівником апарату Хмільницького міськрайонного суду Михайлом Власюком та обговорити організаційні питання, проблеми, нагальні питання. Далі займаюсь розглядом справ. А після 17 години, коли всі розходяться по домівках, у мене відкривається друге дихання (посміхається. – ред.) і я ще працюю на самоті до 20.00 -23.00. Зараз у нас дуже велике навантаження: на разі з 8 передбачених посад суддів, працюють лише двоє, на них і йде авторозподіл справ. Ще у трьох припинено такий авторозподіл і закінчується термін їх повноважень та ще маємо три вакантні посади. Тому пізно йти з роботи – звична для мене справа.
• Михайле Григоровичу, який Ви керівник та чого вимагаєте від своїх підлеглих?
• Який я керівник, то нехай про мене говорять підлеглі. А от що я від них вимагаю, навіть краще сказати закликаю, то дуже просто. Прошу, щоб робота у нашому суді була добре організована, щоб працівники Хмільницького міськрайонного суду, один до одного та до людей ставилися з повагою та доброзичливістю. А від себе завжди вимагаю приймати рішення, котрі базуються на принципах порядності, чесності, а головне – законності.
• Пане Михайле, яким девізом послуговуєтесь у житті?
• Подобаються слова Нормана Вінсента Піла. «Вірте в себе! Вірте у свої здібності! Без скромної, але розумної впевненості у своїх силах, ви не зможете бути успішним чи щасливим».

                                                                                                   Спілкувалась Наталя Міщук