Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Передісторія: довго, але журналісти люблять букви: понад десять років я працювала радіоведучою і журналістом, три з яких вчилась писати про резонансні злочини так, щоб це було не схоже на поліцейський протокол (а спочатку – так і було), відповідало правилам журналістської етики і разом з тим, було цікаво для читачів.
Мої статті інколи знімали з друку через те, що у них не було «смажених» фактів чи світлин з підозрюваними у злочині або вбитими чи зґвалтованими, які полюбляють деякі ЗМІ. Чи знала я, місцева жителька, ці факти? Звісно! Чи мала я моральне і законне право те писати? Досі переконана, що ні. Найважче мені давались саме написання судових новин: вбивство, залишення в небезпеці, побиття, зґвалтування… Тому я прийняла логічне для себе рішення: якщо чогось боїшся – саме це і роби. Так я стала прес-секретарем Хмільницького міськрайонного суду: добре, що я мала хорошу репутацію не лише серед колег, а й серед правників. У «гріхах» роздування сенсацій, написання неперевіреної інформації, розголошення імені потерпілих чи підозрюваних або написання матеріалу без дотримання балансу думок, помічена не була, тому без всіляких проблем стала частинкою колективу судової установи.
Про мій перехід на посаду прес-секретаря не обговорив хіба що лінивий: деякі колеги крутили пальцем у скроні й казали, що моя репутація буде зруйнована: особливо їх здивувало, що я перейшла ще й на меншу зарплатню. Про неймовірний досвід роботи зсередини та віру у те, що ти робиш, зрозуміли не всі, а я й не доводила.
Думаєте, що на новому місці роботи все стало все на свої місця і мене осяяло, як писати про злочини? Аж ніяк, бо тепер я змушена була ще ретельніше обирати слова, бо за думкою декого, я перейшла по іншу сторону барикад, де «… суцільна корупція, морок і працюють лише всі свої».
Для прикладу, ти пишеш про справедливе рішення суду, а соціальні мережі «підриваються» коментарями, що «суд карає лише простих людей» або навпаки, це не цікаво жодному ЗМІ, бо позитивні новини й суд – в головах багатьох це речі нецікаві і несумісні. Хоча, якби це я писала як журналіст, а не перс-секретар, жодних претензій до мене не було б…
Довелося заново вчитись писати, займатись правовою просвітою не лише дітей та підлітків, а й дорослих, виступати на радіомовленні, пропонувати новини для ЗМІ, знімати відеоролики про справжнє життя і роботу в суді, розповідати так, щоб усе було просто і зрозуміло, не викликало жодних сумнівів. Аби наші новини почали читали у соціальних мережах, інколи доводилось писати «на межі», публікуючи власноруч створені жарти чи відповідати неформально або ж і пізно ввечері. І це подіяло: з усіх куточків країни та з-за кордону нас стали читати - не лише наші п’ятничні жарти, а й важливу інформацію, яку нам так хочеться донести людям, запитували поради чи наводили в приклад успішної комунікації: статистика річ вперта і я досі слідкую за поширеннями публікацій, перепостами, охопленням аудиторії, що читають інформацію суду.
Одразу скажу, поради засновані на власному досвіді і жодним чином не претендують на методичні рекомендації. То як, мої колеги-журналісти (я досі саме так називаю кожного з вас: роки роботи пліч-о-пліч даються взнаки), є кілька важливих правил, які допоможуть написати про судові новини не лише цікаво, а й правильно з точки зору моралі, етики й закону. Готові? Приклади будуть)):
Правило перше: не можна пояснити те, чого сам не зрозумієш. Варто приділити трохи часу і дізнатись, в чому різниця між підозрюваним і обвинуваченим, чому у справах, де обвинуваченими є неповнолітні чи коли йдеться про статеві злочини, судовим процес буде закритим, чому законом забороняється розголошувати ім’я чи фотографії людей, що постраждали від насильства, що таке нарадча кімната і її таємниця, чому до рішення суду не можна нагороджувати підозрюваних у злочині словами «злочинець», «вбивця», «ґвалтівник». Коли Вам стануть зрозумілими такі нюанси і деталі, написати статтю стане легше.
Правило друге: написати матеріал так, щоб він не був схожий на протокол поліцейського з місця злочину, насправді можна. Лайфках від мене: у Єдиному реєстрі судових рішень знаходите рішення суду, уважно читаєте, а тоді пишете так, ніби це Ви розповідаєте історію своїй бабусі, яка не дуже «…в курсі цих усіх ваших законів». Далі даєте перечитати комусь із друзів чи колег - їм цікаво і зрозуміло? Добре. Доповнюєте статтю незвичними фактами, розшифровуєте і пишете правильно усі скорочення, статті, в яких підозрюють людей, що скоїли злочини, уникаєте припущень, чому стався саме цей злочин і от – хороша стаття готова!
Правило третє: стаття може бути цікава і без суб’єктивної оцінки з Вашого боку. Інколи після моторошного злочину навіть найдосвідченішим журналістам хочеться написати, що «смертну кару таким батькам!» або «чи могла жертва сама спровокувати дії злочинця?», але зась! Не ставте у статтю таких епітетів як наприклад: «красуня-жертва», «безжальний вбивця», «недбала матір», «зухвала молодиця» (це реальні слова, якими «нагороджували» журналісти героїв своїх публікацій). Поясню просто:
Правило четверте: ще трохи про стереотипи. Уявіть, Ви читаєте новину, що суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, 72-річному чоловіку, якого підозрюють у скоєнні важкого злочину – «тяжкі тілесні». Вам уже шкода «дідуся», як так можна із літньою людиною, а якби це був «якийсь мажор», треба було домашній арешт. Зупиніться: дізнайтесь (це історія з нашої судової практики) чому саме так: у нашому випадку - це скоєний тяжкий злочин в минулому (вбивство), алкогольне сп’яніння, покази свідків, що підтверджують вчинення саме цією людиною злочину, слова самого підозрюваного. Для цього треба було прочитати не лише кілька слів у заголовку. Далі читачі уже писали, чому ж «така людина тримала в страху все село?» і треба зразу «довічне». Так от, Ви – фахівець у галузі журналістики, а не просто людина, яка читає перші два речення і робить по цьому висновки, саме Ви маєте дотримуватись балансу думок і писати неупереджено та нестереотипно. Більшість моїх колег журналістів були і залишаються саме такими, а тих, хто називає себе журналістом і нехтує при цьому законом і загальноприйнятими нормами моралі та етики, ми теж ніколи не любили, бо після таких «недопрофесіоналів» люди починають думати, що журналісти - нахабні, нетактовні, подекуди безграмотні, а це – не так!!!
Правило п’яте: не завжди у журналіста є час ходити у судові засідання - справа може тривати місяцями, редактору ж цікавий результат, наприклад, якийсь вирок по резонансній справі, а Вам шкода витрачати час на дорогу і, власне, на сам розгляд справи і Ви - втрачаєте у іншому. Інколи змушуйте себе ходити саме в засідання, повірте, там дуже цікаво, тим паче, саме в засіданнях Ви дізнаєтесь такі деталі, які не знають колеги, що пишуть з прес-релізів. Прес-служба Хмільницького міськрайонного суду, наприклад, при усіх справах, що викликають суспільний інтерес, запрошує журналістів і громадян, аби вони могли переконатись, що суду немає чого приховувати те, що він робить, адже все відбувається з дотриманням букви закону.
Правила можна продовжувати, але на цьому я зупинюсь, бо для мене цей матеріал – не зверхнє повчання, а дружні поради. Я надалі також продовжую вчитись, бо спинитись саме на цьому рівні професійного розвитку для мене є недостатнім. Душу «гріють» наші маленькі перемоги:
Але… якщо лише хвалити себе за досягнення і не помічати недоліків, які є – це шлях в нікуди: роботи ще, ой як багато, я це добре знаю. У кожного з нас у будь-якій професії.
Просто робіть свою роботу так, щоб вона сподобалась найжорсткішому критику – самому собі – чесному, відповідальному, професійному, а читач це відчує і не буде позіхати. Повірте).
Свято наближається, друзі: щиро вітаю усіх журналістів з професійним святом і подумки обіймаю кожного!
Прес-секретар Хмільницького міськрайонного суду Наталя Міщук
_03_03.png)
