Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир – це дата, яку щорічно відзначають 8 березня на згадку про досягнення жінок. І хоча за понад сторіччя історії це свято увібрало в себе політичні, соціальні та культурні елементи, воно залишається ще і символом історичного становлення і розвитку жіночого руху за права і рівність можливостей.
Що ж відрізняло українських жінок початку ХХ століття від європейських та американських? Чи відомі вам імена тих, кому ми в значній мірі завдячуємо сучасній доступності навчання, роботи, розпорядженню власністю? І до чого тут Михайло Грушевський? Давайте разом зазирнемо в історію.
Перша хвиля фемінізму (суфражизм) у світі активно розвивався наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Суфражистки вболівали за надання жінкам виборчого права, а також були проти дискримінації жінок у правовій сфері, політичному й економічному житті. Тоді як у Європі та США жінки виборювали свої права радикальними методами, такими як зрив дебатів і публічних зібрань, псуванням майна тощо, українські суфражистки здебільшого діяли у правовому полі.
Першою і однією з найбільш вагомих феміністок в Україні вважають Наталію Кобринську. Вона народилася на Галичині у 1855 році в родині греко-католицького священика. Дім її батьків був осередком української культури, де панували любов до книги та мистецтва. Серед книг філософів, економістів та ідеологів того часу вона натрапила на тему боротьби за права жінок, що і сформувало її світогляд.
У 19 років Наталія вийшла заміж за Теофіла Кобринського, який усіляко сприяв інтелектуальному зростанню та її великому бажанню служити народові. Овдовівши у 27 років, жінка переїхала до Відня, де увійшла до товариства українських студентів «Січ» і почала багато писати про становище жінок у суспільстві та його покращення. Своїми поглядами Наталія Кобринська випереджала тенденції тогочасної Європи – сповідувала звільнення українки від усталеної жіночої ролі, здобуття нею власного голосу і власних громадянських прав, зокрема на здобуття вищої освіти.
У 1884 році в місті Станіславі (теперішній Івано-Франківськ) за ініціативою Наталі Кобринської створено «Товариство руських жінок». На першому з’їзді товариства було проголошено ідею соборності України й праці для народу, особливо для піднесення культурного рівня сільського жіноцтва, звучали ідеї жіночої самостійності та проти ранніх шлюбів (14-16 років).
На з'їзді українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Івана Котляревського поруч із Наталією Кобринською та Ольгою Кобилянською вже стояли поруч Михайло Грушевський та Іван Франко.
До речі, із родиною Грушевських Наталія Кобринська товаришувала. Дружина Михайла – Марія Грушевська навіть запросила Наталію на їх вінчання з чоловіком, а Михайло Грушевський у своїй статті «Наталія Кобринська» підтримав становлення українського жіночого руху, ставши одним із перших вітчизняних феміністів. Тож не дивно, що в Конституції УНР 1918 року зазначалося: «Ніякої різниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає».
Наталія Кобринська разом з Оленою Пчілкою в червні 1887 року підготували й видали альманах «Перший вінок» - антологію жіночої творчості. До створення альманаху долучились Олена Пчілка, Леся Українка, Людмила Старицька та інші. Іван Франко називав альманах одним з найкращих і найбагатших змістом видань того десятиліття. На сторінках видання Наталія Кобринська опублікувала програмні засади фемінізму: «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль Товариства руських жінок в Станіславові».
Проте на вкрай сміливу на той час працю зійшов шквал критики, адже саме зі сторінок альманаху прозвучала ідея жіночої університетської освіти. Наталія Кобринська закликала письменниць допомогти зі збором підписів під петицією до австрійського уряду з вимогою допустити жінок до вищої школи, а також того, щоб до Галицького сейму внесли ряд вимог і пропозицій на захист прав селян. У книгах, які було видано згодом, були звернення до уряду про дозвіл жінкам навчатися в університетах, про організацію дитячих садочків, особливо по селах. На меті було об’єднати в боротьбі усіх жінок України.
Перша світова війна завадила реалізації всіх планів Наталії Кобринської. Взимку 1920 року Наталія Кобринська померла від тифу.
Ще одна подруга Наталії Кобринської – Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач) відома як мати Лесі Українки та рідна сестра професора Михайла Драгоманова. Вона однією з перших запровадила моду на вишиванки серед тогочасних жінок і взялася за реформування української мови. Цікавий факт: чоловік Ольги Петро Косач після народження донечки Лариси (Лесі Українки) взяв відпустку на службі для догляду за дитиною.
Ольга Петрівна всіма силами протистояла русифікації, і була єдиною жінкою в складі делегації українських інтелігентів, які поїхали на перемовини до царського прем’єра графа Вітте добиватися скасування заборони друкувати книги й викладати в школах українською мовою.
Олена Пчілка також стала першою жінкою-академіком. З 1925 року вона була членкинею-кореспонденткою Всеукраїнської академії наук, де продовжувала працювати аж до своєї смерті у 1930 році.
Сьогодні ж бачимо, що рух жінок за рівноправність не був даремним. Те, що розпочиналося як боротьба на межі суспільного осуду і юридичного переслідування, зараз дає жінкам можливість обирати свою долю і життєвий шлях, вільно розпоряджатися майном і кар’єрою. Ми особливо захоплюємося сміливістю наших Захисниць, які несуть службу у лавах Збройних Сил України. З початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ за власним бажанням доєдналися понад 11 тисяч жінок, а станом на 2025-й рік всього військовослужбовцями ЗСУ було понад 70 тисяч жінок.
Традиційно 8 березня ми згадуємо про природу, що розквітає. Та нехай цей весняний день нагадує ще й про природну силу, наполегливість і нестримну енергію руху вперед!
Пресслужба суду.
_03_03.png)
