Аналіз цивільних справ про визнання фізичної особи недієздатною та обмежено дієздатною за 9 місяців 2013 року

                                                            АНАЛІЗ

                        Судової практики розгляду Хмільницьким міськрайонним судом

                        цивільних справ про визнання фізичної особи недієздатною та

                        обмежено дієздатною за 9 місяців 2013 року.

              В ході проведення узагальнення встановлено, що за період з 01.01.2013 року по 30.09.2013 року до провадження Хмільницького міськрайонного суду надійшло 102 справи окремого провадження, з яких розглянуто:

            - з ухваленням рішення – 82;

            - в тому числі із задоволенням заяви – 76;

            - залишено без розгляду – 5;

            - відмовлено у задоволенні заяви -1;

            залишок  не розглянутих справ окремого провадження станом на 01.10.2013 року складає: 20 справ.

             За аналізуємий період надійшло - 2 справи про визнання фізичної особи недієздатною, по яких ухвалені рішення із задоволенням заявлених вимог.

       Згідно вимог ст. 237 ч.3 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи недієздатною  може бути подана членами сім’ї, близькими родичами.

            Статтею 39 ЦК України передбачено, що суд може визнати особу недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

             Заяви про визнання фізичної особи недієздатною подаються за місцезнаходженням особи, яку визнають недієздатною, а якщо такі особи перебувають на лікуванні у психіатричному закладі – за місцезнаходженням цього закладу.

            Для визначення поняття «члени сім’ї» необхідно враховувати правило ч.2 ст.3 СК України, згідно з яким сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. До членів сім’ї та близьких родичів за аналогією ст.52 ЦПК України слід віднести: чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача, чи усиновлюваного, опікуна чи піклувальника, членів сім’ї чи близьких родичів цих осіб.

            У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, унаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Наявність імперативного методу регулювання цивільно-процесуальних відносин вказує на те, що у справах про визнання фізичної особи недієздатною для встановлення психічного стану особи необхідно призначити судово-психіатричну експертизу. Така експертиза призначається в порядку підготовки справи до розгляду.

            Стаття 239 ЦПК України вказує на те, що призначення судово-психіатричної експертизи у справах про визнання фізичної особи недієздатною можливе не в будь-якому випадку, а лише при наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я особи. Під достатніми даними слід розуміти будь-яку інформацію, яка дозволяє припустити наявність у фізичної особи певних психічних розладів. Джерелом інформації може бути медична документація (медичні карти амбулаторного чи стаціонарного хворого із психіатричних закладів або виписки з них; довідки з психоневрологічних закладів про те, що особа перебувала чи перебуває на обліку через психічне захворювання; довідки з медичних закладів про наявність захворювань які не є психічними, але які впливають на психічну діяльність особи (атеросклероз судин головного мозку, гіпертонічна хвороба, гостре порушення мозкового кровообігу, термінальна стадія онкологічної хвороби, тощо); довідка про те, що особа перенесла черепно-мозкову травму), покази свідків, що мають підстави давати свідчення про психічний стан особи, протоколи органів міліції про неадекватність поведінки особи, тощо.

             Обов’язкове проведення судово-психіатричної експертизи у даній категорії справ передбачено у п.2 ч.1 ст.145 ЦПК України. В ухвалі про призначення такої експертизи суд може поставити експертам такі питання:

            – Чи страждає фізична особа на хронічний, стійкий психічний розлад, якщо так, то

на який саме?

            – Чи здатна фізична особа усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?

            Метою проведення судово-психіатричної експертизи при розгляді справ про визнання фізичної особи недієздатною є з’ясування наявності чи відсутності підстав для визнання фізичної особи недієздатною.

            Важливим для судового розгляду є також і належна оцінка висновку експертизи, що вимагає від суду перевірити дотримання встановленої законом процесуальної форми призначення та проведення експертизи. Має також оцінюватися висновок експертизи з точки зору його об’єктивності та обґрунтованості, дотримання форми і змісту експертного висновку.

             Так, цивільна справа за заявою Якобнюк Оксани Едуардівни, зацікавлені особи: орган опіки та піклування Хмільницької РДА та Великомитницька сільська рада,  про визнання громадянина недієздатним та встановлення над ним опіки і призначення опікуна, надійшла до суду 25 березня 2013  року, яка призначена до судового розгляду на 3 квітня 2013 року.

      Як вбачається із вказаної заяви, заявниця являється матір"ю Якобнюка Дмитра Анатолійовича, 28.04.1992 року народження.

      У вказаній заяві, заявниця зазначила, що її син Якобнюк Дмитро Анатолійович з дитинства  страждає на тяжке хронічне психічне захворювання,  через яке він не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, і їй необхідно встановити над ним опіку. Якобнюку Д.А. встановлено другу групу інвалідності з дитинства, що було підтверджено довідкою до акту огляду МСЕК від 15.07.2011 року. В зв"язку з тим, що її син не може вчиняти правочинів, самостійно набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, також створювати для себе цивільні обов"язки, самостійно виконувати їх та нести відповідальність, заявниця змушена була звернутись до суду для встановлення над ним опіки. Ухвалою суду від 03.04.2013 року по справі  призначено судово-психіатричну експертизу, а та провадження по справі було зупинено. Ухвалою суду від 17 червня 2013 року провадження у справі було відновлено, оскільки експертиза надійшла  до суду. Відповідно до акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 16.05.2013 року №147, Якобнюк Дмитро Анатолійович дійсно страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді важкої розумової відсталості, внаслідок свого захворювання не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому судом було ухвалено рішення яким заявлені вимоги заявника задоволено, Якобнюка Д.А. визнано недієздатним та встановлено над ним опіку та призначено опікуном його матір Якобнюк О.Е..

           Відповідно до ч.1 ст.241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

            Тобто, суд вирішуючи питання про встановлення опіки та визначення опікуна,  бере до уваги те, що Якобнюк Дмитро Анатолійович являється сином заявниці, проживає з нею в одному будинку. Згідно акту обстеження матеріально-побутових та санітарно-гігієнічних умов життя сім’ї від 30.01.2013 року, умови для проживання сім’ї створенні належні, і як наслідок всі дослідженні судом матеріали та представленні заявником докази, дають суду підстави задовольнити заяву.

            Розглянута ще одна аналогічна справа за заявою  Новак Т. І.. заінтересована особа: управління праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради, про визнання особи недієздатною, про встановлення опіки та призначення опікуна, де заявниця зазначила, що її донька  Новак Юлія Вікторівна, 06.02.1983 року народження, з дитинства  страждає на тяжке хронічне психічне захворювання,  визнана інвалідом 1-ї А групи, через яке вона не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, і їй необхідно встановити над нею опіку. По даній справі також ухвалено рішення із задоволенням заявлених вимог.

            Конституцією Україна проголошена соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, які забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Зокрема, в її статті 3 людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Людина самостійно, як господар свого життя, вирішує в які правовідносини вступати, які набувати права та створювати обов’язки. Саме ці властивості характеризують наявність у особи правосуб’єктності.

             Правосуб’єктність являє собою передбачену нормами права здатність (можливість) особи бути учасником правовідносин.

             В основі визначення природи правосуб’єктності фізичної особи лежать два критерії: вікова характеристика (зрілість психіки) та відсутність психічних дефектів.

            Правосуб’єктність фізичної особи включає такі складові: правоздатність; дієздатність; деліктоздатність. Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Відмінно від дієзданості, правоздатність особи не може бути обмежена, чи взагалі, позбавлена. Вік і психічний стан особи не впливають на її правоздатність. Для того, щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права і обов’язки, він повинен розуміти значення своїх дій та бути спроможним керувати ними. Повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними людина може тільки по досягненні певного віку і якщо вона не має хвороб, які позбавляють її даної можливості. Внаслідок цього в законодавстві встановлена така юридична властивість для громадян, як дієздатність.

             Цивільна дієздатність фізичної особи – це її здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

            Дієздатність вказує на передбачену нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

            Дієздатність – це категорія цивільного та цивільно-процесуального права. Набуття дієздатності, обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною встановлюються за значеними галузями права та відбувається за рішенням суду. Обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною обмежує здатність фізичної особи самостійно вступати в правовідносини, після визнання такого факту особі призначається опікун чи піклувальник.

            У загальному вигляді проблемними питаннями даного дослідження є, порядок визнання особи недієздатною, визначення критеріїв недієздатності.

            Таким чином, недієздатність – втрата здатності здійснювати особою цивільні права та обов’язки внаслідок тяжкого порушення психічного стану. Критерії недієздатності психічно хворих визначені в Цивільному кодексі України. Стан недієздатності характерний тільки для фізичних осіб та встановлюється в судовому порядку після обов’язкового проведення судово-психіатричної експертизи.

             Визнання особи недієздатною – це не тільки визначення стану здоров’я, але й складне юридичне поняття, яке містить в собі два критерії: медичний та юридичний (психологічний). Під медичним критерієм слід розуміти «хронічний, стійкий психічний розлад». Другий, юридичний (психологічний) критерій, вказує на нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Але чіткого категоричного розмежування юридичного (психологічного) та медичних критерій існувати не може.

             Вказані критерії одночасно несуть як медичний, так і юридичний характер. Юридичний критерій недієздатності має, перш за все, психологічну природу. Він свідчить про тяжкість психічного захворювання, ступінь розладів у інтелектуально-мнестичної та емоційновольової сферах психічної діяльності. Не кожний психічний розлад призводить до нездатності особи приймати участь у цивільних відносинах, а тільки такий його ступінь

(глибина), який суттєво впливає на волю, пам’ять та інтелект хворого, що позбавляє особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

             Таким чином, для визнання особи недієздатною встановити, у передбаченому порядку, тільки наявність психічного захворювання недостатньо. Суттєве значення має встановлення наслідків, які настали в результаті захворювання у вигляді глибини ураження інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфери. Таким чином, межа між дієздатністю та недієздатністю психічно хворого встановлюється відповідно до юридичного (психологічного) критерію – здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, визначення якого віднесено до компетенції судово-психіатричних експертів.

             Суттєве ураження інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфери психічної діяльності, яке проявляється у неможливості особи усвідомлювати значення своїх дії та (або) керувати ними, може потягнути за собою важливі наслідки правового характеру у вигляді визнання громадянина недієздатним. З вище викладеного можна зробити висновок, що юридичний (психологічний) критерій в свою чергу підрозділяється на дві ознаки: інтелектуальну (нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій) та вольову (нездатність керувати своїми діями).        

             Визнання фізичної особи недієздатною є по суті правовим оформленням змін психіки людини як явища, що виражає прояв сил природи незалежно від дій та усвідомлення особи. Головним завдання суду при визнанні особи недієздатною є констатувати це явище та оцінити його з правової точки зору, тобто задовольнити заяву про визнання особи не - дієздатною чи відхилити таку заяву. У випадках, коли застосування правових норм тягне за собою застосування санкцій або призводить до обмеження або позбавлення суб’єктивних прав, більш ефективним є використання методів правосуддя. Справи про визнання особи недієздатної розглядаються у порядку цивільного судочинства та відносяться до справ окремого провадження. Ці справи мають велике соціальне значення для сім’ї, суспільства, і разом з тим, стосуються основних прав і свобод особистості.

            Як зазначалось раніше, «недієздатність» є категорією цивільного та цивільно-процесуального права. Норми цивільного законодавства визначають підстави визнання особи недієздатною, а норми процесуального права зазначають саме порядок. Підстава визнання особи недієздатною передбачена ст.39 Цивільного Кодексу України – хронічний, стійкий психічний розлад, який призводить до нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та ( або) керувати ними.

            На відміну від психічного розладу, наявність якого в особи може стати підставою для обмеження її цивільної дієздатності, для визнання фізичної особи недієздатною психічний розлад має бути одночасно хронічним та стійким. Крім того, внаслідок такого розладу особа має не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

            Відповідно до ч.4 ст.234 ЦПК України зазначена категорія справ розглядається судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Суд розглядає справи за участю з аявника та представника органу опіки та піклування. Особа, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, викликається в судове засідання, тільки якщо це можливо за станом її здоров’я. Питання про виклик такої особи судом вирішується в кожному випадку окремо, її неявка у судове засідання не позбавляє суд права розглянути справу зі його відсутності.

            Судові витрати, пов’язані з провадженням у справі, відносяться за рахунок держави. Проте суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати. Задовольнивши вимоги заявника про визнання особи недієздатною, суд має встановити над нею опіку і призначити опікуна.

             Призначення опікуна відбувається за поданням органу опіки та піклування. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання рішенням суду законної сили.

             Недієздатність – це складне юридичне поняття, яке містить в собі два критерії: медичний, під яким слід розуміти «хронічний, стійкий психічний розлад» та юридичний (психологічний), який вказує на нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

            Визнання особи недієздатною є по суті правовим оформленням змін психіки людини, які призводять до позбавлення суб’єктивних прав, тому визнати особу недієздатною можливо лише у судовому порядку. Цивільно-процесуальне законодавство зазначену категорію справ відносить до справ окремого провадження. Суд визнає особу недієздатною лише при встановленні судово-психіатричною експертизою наявності медичного та юридичного (психологічного) критерію. Визнання судовим рішенням особи недієздатною позбавляє її можливості приймати участь у правовідносинах, тому такій особі призначається опікун.

            Правовий статус недієздатності не має постійного характеру, тому у разі поліпшення психічного стану або видужання, судове рішення про визнання особи недієздатною може бути скасовано.

                     Суддя

Хмільницького міськрайонного суду                                                         В.О.Вергелес

(вик. пом. судді Присяжнюк Н.М.)