Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК України держава бере на себе обов'язок щодо охорони сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, а також створення умов для зміцнення сім'ї.
З метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток в Україні останніми роками було прийнято низку нормативно-правових актів, які встановлюють основні принципи та напрями захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. Якісне забезпечення прав дітей можливе виключно за умови професійного та сумлінного виконання своїх обов’язків компетентними органами державної влади. Особлива відповідальність покладається також на суди, оскільки дитина, позбавлена батьківського піклування, не може захистити себе самостійно.
Усиновленням є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї. Українська держава сприяє розвитку усиновлення, встановивши обов'язковий судовий порядок його проведення, заборону посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей, вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами, можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав.
Згідно із частиною четвертою ст. 234 ЦПК України розгляд справ про усиновлення проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.
Відповідно до частини четвертої ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Особи, які можуть бути усиновлювачами, визначаються ст. 211 СК України. При зверненні до суду ці особи набувають статусу заявника.
Заявниками у справах вказаної категорії можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Узагальненням встановлено, що найчастіше із заявою про усиновлення неповнолітньої дитини звертається один із подружжя, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється.
За змістом частини першої ст. 253 ЦПК України заінтересованою особою у справах про усиновлення є орган опіки та піклування.
Заінтересованість органу опіки та піклування випливає з його обов'язкової участі у розгляді справи про усиновлення та надання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
Так у 2012 року у провадженні Хмільницького міськрайонного суду перебувало 2 справи щодо усиновлення і в обох випадках суд дійшов висновку про задоволення вимог заявника.
У справі за заявою гр. Б., заінтересовані особи: гр. В., Служба у справах дітей, заявлені вимоги судом задоволені, оскільки як вбачається з матеріалів справи заявник гр. Б. був одружений з гр..В.. в якої від першого шлюбу була дочка Г., всі вони проживали разом однією сім’єю. Біологічний батько дитини помер. Тому для зміцнення сім`ї заявник вирішив удочерити дочку дружини.
- 2 -
Аналогічною є справа за заявою гр.Д., заінтересовані особи: гр. Є., Орган опіки та піклування. Заява мотивована тим, що гр. Д. був одружений з гр. Є., яка від першого шлюбу мала сина. Біологічний батько був позбавлений батьківських прав.
Аналіз матеріалів цивільних справ про усиновлення свідчить, що при зверненні до суду заявники разом із заявою про усиновлення надали висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, а також акт обстеження умов життя заявників, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згоду батьків, опікуна, піклувальника дитини, тобто ті письмові докази, які визначено частинами другою - третьою ст. 253 ЦПК України. Судом, при винесені рішення, в обох розглянутих справах дотримано вимог ст. 255 ЦПК України та ст. 224 СК.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Такий захід може застосовуватися тільки за рішенням суду. Конституція України гарантує дітям усі права, необхідні для їхнього розвитку і життя.
Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого — заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов’язки стосовно дитини. Частиною 1 ст. 164 СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.
Зокрема, мати, батько можуть бути позбавленні батьківських прав, якщо вони:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли що до неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками, або з одним із них, на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з народження. Але дуже багато дітей позбавленні такого права через різні обставини: небажання або не можливість здійснювати обов’язки по утриманню та вихованню дітей батьками дитини, їх пияцтво та аморальна поведінка. В результаті постає питання про позбавлення їх батьківських прав, або відібрання дітей від батьків.
Так у 2012 року у провадженні Хмільницького міськрайонного суду перебувало 10 справ зазначеної категорії в яких позовні вимоги було задоволено по 9 справах. У 4 справах винесено заочне рішення, 1 справа у залишку.
-3-
Так, по справі за позовом органу опіки і піклування Хмільницької районної державної адміністрації в інтересах неповнолітньої О. до гр. С. про позбавлення батьківських прав судом
задоволена, оскільки як вбачається з матеріалів справи гр. С. ухилялась від виконання обов’язків по вихованню своєї доньки, а також з врахуванням ст. 150 Сімейного Кодексу України в якій передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину. У даній справі встановлено (поясненнями бабусі, яка опікувалася дитиною, самої дитини), що мати вже протягом тривалого часу не проживала разом з дитиною та не займалась її вихованням та духовним розвитком. В судові засідання відповідачка не з’являлась, хоча про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, тому судом було проведено заочний розгляд справи оскільки були наявні всі умови, передбачені ст. 224 ЦПК України. Таким чином суд дійшов висновку, що позивач довів факти, на які він посилається, гр. С. ухиляється від виконання батьківських обов’язків щодо своєї неповнолітньої донки О., а тому не було підстав не позбавляти її батьківських прав.
Основними підставами позбавлення батьківських прав є пияцтво батьків, умови проживання, які не відповідають санітарним нормам. Переважна більшість дітей проживає з бабусями, які подекуди не в змозі займатись вихованням своїх онуків та не мають можливості утримувати їх.
При розгляді справ даної категорії суд чітко дотримувався вимог Конституції України та законів України інших нормативно правових актів.
При розгляді справ про позбавлення батьківських прав до участі в судовому засіданні згідно із ч. 4 ст. 19 СК України та Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" обов’язково залучається орган опіки та піклування. Відповідно до положень ст. 19 СК України орган опіки та піклування обов’язково подавав до суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Справи про позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 109 ЦПК України розглядалися судами за місцем проживання відповідача, яке визначалося відповідно до ст. 29 ЦК України.
У випадках коли вирішувалося питання про відкриття провадження у справі а місце проживання відповідача не відоме, суд враховував положення частини дев'ятої ст. 110 ЦПК
- 4 -
України, відповідно до якого позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи).
Також у 2012 році в Хмільницькому міськрайонному суді перебували у проваджені справи щодо відібрання дітей без позбавлення батьківських прав. Найчастіше з такими позовами до суду звертались органи опіки і піклування в зв’язку з тим, що батьки неналежним чином виконували свої батьківські обов’язки по вихованню дитини. При винесенні рішень у даних справах, судом враховувались насамперед інтереси дитини, а також такі рішення спонукають батьків змінити свою поведінку по відношення до дітей.
Станом на кінець 2012 року в Хмільницькому міськрайонному суді перебувало в провадженні 7 справ щодо встановлення батьківства або материнства, з них 6розглянуто, 5 справ задоволено, 1 справа була залишена без розгляду та 1 справа у залишку.
Позовні заяви складені у відповідності зі ст. 119 ЦПК України, до заяв надані необхідні документи, судовий збір по всіх справах сплачено на підставах і в порядку встановленим Законом України «Про судовий збір».
Так, по справі за позовом гр. М. до гр. Н. про оспорювання батьківства позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, оскільки в судовому засіданні позивач підтримав позов, а відповідач позов визнала повністю. За таких обставин судом було прийняте рішення про задоволення позовних вимог відповідно до ст. 174 ЦПК України, оскільки у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо це не буде суперечити закону або порушувати права, свободи та інтереси інших осіб.
У справі за позовом гр. Ж. до гр. З. про встановлення батьківства судом задоволено позовні вимоги повністю, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивач та відповідач проживали у фактичних шлюбних відносинах, від спільного проживання у них народився син. Позивач визнав себе батьком їх спільного сина, однак при реєстрації народження у Книзі реєстрації народжень, відповідачка відмовилась записати прізвище батька сина, так як хотіла бути матір’ю-одиначкою, щоб отримувати кошти на утримання дитини. На початку 2009 року З. залишила сина у позивача і виїхала у невідомому напрямку. В зв’язку з тим, що позивач офіційно не зареєстрований батьком сина, він позбавлений права повноцінно займатись вихованням сина, тобто оформити його у дитячий садок, вчиняти інші дії від його імені, тому позивач вимушений звернутись до суду для встановлення факту батьківства. В судові засідання відповідачка не з’являлась, хоча про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, тому судом було проведено заочний розгляд справи оскільки були наявні всі умови, передбачені ст. 224 ЦПК України. Таким чином суд дійшов висновку, що позивач довів факти, на які він посилається, що він являється біологічним батьком,а тому не було підстав не задовольняти його позовні вимоги.
Усі справи розглядались у встановлені законом процесуальні строки, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рішення та ухвали судів відповідали вимогам, встановленим ЦПК України.
-5-
Судді в повній мірі досліджували обставини справи, визначали характер спірних правовідносин, завжди правильно визначали норму матеріального закону, який підлягав застосуванню до вказаних правовідносин, чітко і неухильного дотримувалися норм чинного законодавства при розгляді цивільних справ, забезпечуючи своєчасне вирішення питань відкриття провадження у справах, належну підготовку справ до розгляду, розгляд справ
протягом розумного строку, підвищення особистої відповідальності за якісний та оперативний їх судовий розгляд, дотримання правил підсудності, належне складання та оформлення процесуальних документів, реагування на випадки порушення законодавства відповідними учасниками правових відносин.
У мотивувальній частині рішення судді викладали встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових, майнових та немайнових вимог, чітко викладали резолютивну частину, яка повинна містити висновки по суті не забуваючи при цьому зазначати в ній висновок суду про розподіл судових витрат.
Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що критерієм оцінки ефективності здійснення правосуддя у даній категорії справ є не кількість судових розглядів і рішень, а те, наскільки реально забезпечено конституційне право осіб на судовий захист і їхня оцінка ступеня такої захищеності. Суддями Хмільницького міськрайонного суду цих вимог дотримано в повній мірі.
Суддя
Хмільницького міськрайонного суду О.Ю. Гончарук-Аліфанова
Вик. ( пом. судді Міщук О.Л.)
_03_03.png)
