Узагальнення дотримання Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області вимог процесуального законодавства при розгляді клопотань органів досудового розслідування про накладення арешту на майно у 2016 році

Узагальнення дотримання Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області вимог процесуального законодавства при розгляді клопотань органів досудового розслідування про накладення арешту на майно у 2016 році.

На виконання листа Апеляційного суду Вінницької області №1-11/6/2017/ЕП-789 від 29 травня 2017 року Хмільницьким міськрайонним судом було проведено узагальнення дотримання процесуального законодавства при розгляді клопотань органів досудового розслідування про накладення арешту на майно у 2016 році.

Згідно Загальних положень Кримінального процесуального кодексу України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним з яких являється арешт майна, належить до повноважень слідчого судді.

Протягом 2016 року слідчими суддями Хмільницького міськрайонного суду було розглянуто 6 клопотань органів досудового розслідування про накладення арешту на майно, що являється незначною кількістю, порівняно з іншими категоріями справ, розгляд яких належить до повноважень слідчих суддів.

З наведеної кількості справ, у задоволенні клопотань сторони обвинувачення було відмовлено двічі; два клопотання було задоволено частково; одне залишено без розгляду; одне – повернуто прокурору для усунення недоліків.

При розгляді і винесенні рішень у категорії справ, які являються предметом даного узагальнення слідчі судді керувались таким.

Питання накладення арешту на майно врегульоване Главами 10, 17 КПК України (у відповідних редакціях, чинних протягом 2016 року).

Зокрема згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна являється тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

При застосуванні даного заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя, крім загальних правил, визначених ст. 132 КПК України, повинен також враховувати обставини, визначені ч. 2 ст. 173 КПК України, і наявність ризиків, визначених абзацом другим частини першої ст. 170 КПК України.

Наприклад судом було задоволено частково клопотання слідчого про накладення арешту на майно у справі № 149/872/16-к та накладено арешт на автомобіль, оскільки внесене клопотання відповідало вимогами ст. ст. 170-171 КПК України, наведені в ньому обставини було підтверджено наданими суду доказами. Судом було відмовлено в частині вирішення питання щодо поміщення автомобіля на штрафмайданчик, оскільки це питання було вирішено слідчим.

Також судом було частково задоволено клопотання слідчого у справі № 149/1042/16-к та накладено арешт на вилучені в ході огляду місця події предмети одягу підозрюваних, оскільки вказані речі відповідали критеріям, визначеним ст. 98 КПК України. При цьому судом відмовлено у вирішенні питання про поміщення вказаних речей на зберігання до Хмільницького ВП, оскільки дане питання було врегульовано слідчим самостійно.

Зміст даних ухвал відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.

Недоведеність наведених вище вимог Процесуального закону слугувала підставою для відмови в задоволенні клопотань.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчої у справі № 149/1560/16-к, слідчий суддя виходила з того, що стороною обвинувачення не доведено обставини, визначені п.п. 1-3 ч. 3 ст. 132, ч.1 ст. 170 КПК України, зокрема не було доведено обґрунтованість підозри щодо вчинення злочину, зв’язок вилученого майна з об’єктивною стороною злочину, тобто ступінь втручання в права власника майна, визначені ст. 41 Конституції України, яке просив застосувати слідчий, являвся явно незбалансованим з потребами досудового розслідування.

Підставами для відмови у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно – двох тварин – у  справі № 149/1304/16-к були недоведеність того, що тварини, виявленні слідчим та визнані речовими доказами, були викраденим майном; крім того, слідчим не було зазначено, які саме заходи, визначені ст. 170 КПК України, він просив застосувати при накладені арешту на майно, оскільки вимога про передачу тварин їх власнику не узгоджувалася з положеннями ст. 100 і Глави 17 КПК України.

При розгляді даного клопотання судом також було реалізовано вимоги ч. 4 ст. 172 КПК України та заслухано ряд свідків.

Частиною 3 ст. 172 КПК України передбачено повернення слідчим суддею клопотання прокурору та встановлення строку для усунення недоліків в разі невідповідності клопотання вимогам ст. 171 КПК України.

Так, ухвалою від 24 червня 2016 року у справі № 149/1561/16-к клопотання слідчої про накладення арешту на майно було повернуто прокурору через його невідповідність вимогам п. 3 ч. 1 ст. 171 КПК України та встановлено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі в 72 год. У даній справі недоліки клопотання усунуто не було.  Повторно з таким клопотанням сторона обвинувачення не зверталась.

Підставою для залишення клопотання слідчого про накладення арешту на майно без розгляду у справі № 149/1527/16-к було звернення слідчим з таким клопотанням до суду до початку розгляду по суті. Оскільки розгляд клопотань сторін кримінального провадження являється процесуальним обов’язком суду і проявом принципу диспозитивності, визначеному ст. 26 КПК України, клопотання слідчого про залишення клопотання про накладення арешту на майно без розгляду було розглянуто та задоволено судом.

З огляду на те, що жодне з клопотань органів досудового розслідування про накладення арешту не було задоволено повністю через процесуальні порушення при складанні самих клопотань, некоректні вимоги або недоведеність фактів, які стали підставою для звернення до слідчого судді, можна зробити висновок про загалом низький рівень підготовки таких клопотань та підтримання їх в суді стороною обвинувачення.

Згідно ч. 1 ст. 172 КПК України (в ред. 2016 року), клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею не пізніше двох днів з дня надходження до суду.

5 клопотань сторони обвинувачення будо розглянуто у визначений наведеною процесуальною нормою строк. 1 ( № 149/1560/16-к)– з порушенням даного строку через перебування судді на лікарняному. При цьому розгляд клопотання було призначено та проведено першочергово після виходу судді на роботу.

Вимоги ч. 7 ст. 173 КПК України щодо вручення копій судового рішення, було виконано у всіх справах, що підтверджується наявними в матеріалах справ супровідними листами та розписками про отримання.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Той факт, що жодне процесуальне рішення у справах даної категорії у 2016 році оскаржене не було, свідчить про правильне застосування суддями Хмільницького міськрайонного суду відповідних положень процесуального законодавства при розгляді клопотань сторони обвинувачення про накладення арешту на майно.

Суддя Хмільницького

міськрайонного суду                                                                    О. Ю. Гончарук-Аліфанова