Узагальнення судової практики розгляду Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області кримінальних справ про злочини проти життя та здоров’я особи за 1-е півріччя 2016 року

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики розгляду Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області кримінальних справ про злочини проти життя та здоров’я особи

за 1-е півріччя 2016 року

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід’ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов’язок держави – захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров’я.

Так, за перше півріччя 2016 року за вчинення злочинів, передбачених статтями 115 – 145 КК, стосовно 25 осіб ухвалено судові рішення, які набули законної сили.

Із них щодо 8 осіб ухвалено обвинувальні вироки, стосовно 1особи постановлено ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.

Щодо 17 осіб кримінальні провадження закрито (13 – під час попереднього судового засідання) у тому числі щодо 2 неповнолітніх кримінальні провадження були закриті у зв’язку зі застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Загальна статистика розглянутих кримінальних справ по обвинуваченню осіб у скоєнні правопорушень передбачених статтями 115 – 145 КК складається із наступного:

- кримінальних справ порушених за ст. 115 КК України – 3;

- кримінальних справ порушених за ст. 121 КК України – 3;

- кримінальних справ порушених за ст. 122 КК України – 2;

- кримінальних справ порушених за ст. 125 КК України – 17;

- кримінальних справ порушених за ст. 126 КК України – 2;

Особами, що вчинили злочини, передбачені вищезазначеної категорії, є виключно особи чоловічої статі, з них:

- 21 особи  працездатного віку;

- 2 особи – неповнолітні, учні навчальних закладів;

- 3 пенсіонери.

Стосовно 2-х осіб, що притягувались до кримінальної відповідальності за скоєння правопорушень, передбачених ст. 115 КК України, судом було застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту.

Як уже зазначалось, стосовно 1-єї особи постановлено ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.

Так, у справі № 149/1412/16-к за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125  КК України, надійшло клопотання прокурора Калинівської місцевої прокуратури К. про застосування примусових заходів медичного характеру відносно  Ц. оскільки факт вчинення Ц. суспільно небезпечного діяння в стані неосудності вбачався з висновку судово-психіатричного експерта № 60 від 28 квітня 2016 року, згідно якого у період часу, до якого відноситься інкриміноване Ц. діяння, він страждав на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, параноїдальної форми, безперервного типу перебігу, не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребував застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді примусового лікування в психіатричній лікарні із посиленим режимом нагляду, а тому за ухвалою суду стосовно нього було застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.

Судом дотримуються вимоги пункту 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 02 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» стосовно умислу, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, а саме прийняті рішення винесено виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, що у переважній більшості випадків суди розглядають кримінальні провадження щодо злочинів, передбачених статтями 122 та 125 КК. Доцільно звернути увагу на те, що під час проведення узагальнення встановлено, що багато кримінальних проваджень про злочин, передбачений ст. 125 КК, було закрито у зв’язку з примиренням винного з потерпілим та відмовою потерпілого від обвинувачення.

З огляду на те що хуліганство, яке супроводжується нанесенням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації, оскільки такі дії характеризують його особливу зухвалість, судом ретельно встановлюється наявність мотиву заподіяння легкого тілесного ушкодження. Якщо такі дії вчиненні з мотивів явної неповаги до суспільства – має місце ознака хуліганства, якщо ж вони спричинені з особистих мотивів – ознака злочину, передбаченого ст. 125 КК.

Так, у кримінальній справі  за обвинуваченням Г. у вчиненні  злочинів передбачених ч.  2 ст. 125,  ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України суд,  керуючись  ч. 1 ст. 94 КПК України,  дослідивши та  оцінівши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, прийшов до висновку, що дії обвинуваченого  Г.  кваліфікувати вірно за ч. 2 ст.  125 КК України - умисне спричинення легких тілесних пошкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров"я. Незважаючи на часткове визнання обвинуваченим Г. своєї вини у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України, його вина  в повному обсязі була доведена матеріалами справи, а тому Г. було визнано винуватим у скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 125 КК України, ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України  та  призначено покарання у виді  позбавлення волі  на строк сім років.

Правова позиція Верховного Суду України з цього питання висловлена в узагальненні судової практики Верховного Суду України «Розгляд судами кримінальних справ про хуліганство». Зокрема, дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Крім цього, правова позиція Верховного Суду України щодо розмежування хуліганства та злочинів проти здоров’я висловлена в постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2012 року у справі № 5-17кс12. Зокрема, хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об’єкти захисту. Висновки про зміст і спрямованість цього діяння роблять виходячи із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Наміри вчинити такі дії можуть бути різними. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов’язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Інколи у судовій практиці виникали проблемні питання щодо здійснення юридичної оцінки тілесних ушкоджень в тому випадку, коли потерпілому до події злочину вже були нанесені тілесні ушкодження іншою особою.

Результати аналізу матеріалів судової практики свідчать, що під час розгляду кримінальних проваджень щодо злочину, передбаченого ст. 126 КК, проблемні питання не виникали. Відповідно до ч. 1 ст. 126 КК кримінальна відповідальність передбачена за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Кваліфікуючою ознакою є вчинення тих самих дій, що мають характер мордування групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких. Дії, передбачені ст. 126 КК, не спричиняють порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, а виключно фізичний біль, що є ознакою відмежовування злочину, передбаченого ст. 126 КК, від легкого тілесного ушкодження.

Формулювання «інші насильницькі дії», вжите у ч. 1 ст. 126 КК, вказує на невичерпний перелік проявів насильства, які для кваліфікації за ч. 1 цієї статті мають характеризуватись такими ознаками, як заподіяння фізичного болю та відсутність тілесних ушкоджень. Прикладом таких дій є опосередкований спосіб завдання фізичного болю, про який йдеться в кримінальному провадженні стосовно злочину, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК.

З огляду на вищезазначене, можна стверджувати, що проблемних питань при розгляді даної категорії справ  та кваліфікації дій обвинуваченого в суддів Хмільницького міськрайонного суду не виникало.

За наслідками перегляду кримінальних справ, які є предметом узагальнення, в апеляційному порядку, скасованих чи змінених  рішень Хмільницького міськрайонного суду не було.

                       Суддя

Хмільницького міськрайонного суду                                             К.О. Клімик