Узагальнення судової практики розгляду Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області спорів, що виникають із житлових правовідносин за 2015 рік

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики розгляду Хмільницьким міськрайонним судом

Вінницької області спорів, що виникають із житлових правовідносин

за 2015 рік

           Відповідно до плану роботи Хмільницького міськрайоного суду Вінницької області на 2015 рік суддею Тарнавським М.В. проведено аналіз розгляду цивільних справ, що виникають із житлових правовідносин.

           Невід’ємною умовою становлення правової держави є дотримання прав і свобод громадянина, особливо тих, що гарантовані Конституцією. В умовах сьогодення у суспільстві все більш зміцнюється та виходить на перший план розуміння права на житло, як одного з природних і невід’ємних прав людини. Права людини, що невідривно пов'язані з житловими, встановлені та захищаються низкою нормативних актів, що діють в Україні.

          Основним законодавчим актом у сфері регулювання житлових відносин є Конституція України та Житловий кодекс України, прийнятий у 1983 році, (далі - ЖК України).

         17 липня 1997 року Україна ратифікувала римську Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенцію), а також Перший протокол та протоколи №№ 2, 4, 7 та 11 до цієї Конвенції. Певна увага приділена у Конвенції правам людини, що пов'язані з житлом. Так, п. 1 ст. 8 Конвенції встановлює, що кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканність житла, яка проголошена також ст. ЗО Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку. Зокрема глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інший правочин, не заборонений законом. Але, як зазначено у ч. З ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Тому

право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

             Право на житло є одним з найбільш природних і невід’ємних прав людини. Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло, але це право, як і кожне інше, має преюдиційне значення, якщо може бути реалізоване.

          А право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших осіб від посягань найчастіше реалізується шляхом звернення до компетентних органів. І серед різноманітних національних механізмів і засобів забезпечення прав і свобод людини найбільш поширеним є судовий захист.

        Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

         У 2015 році в провадження Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області із 1258 справ, які розглядались в порядку цивільного судочинства, з яких 15 цивільних справ, спори яких стосувались визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, 1 цивільна справа, спори про виселення. У 2015 році розглянуто 15 із вказаних цивільних справ, 15-з ухваленням рішення (включаючи заочне), з яких задоволено позовні вимоги в 10 справах та 2 позовні вимоги задоволено частково. 1 позов у цивільних справах даної категорії було залишено без розгляду. На кінець звітного періоду 3 справ даної категорії залишились нерозглянутими.

         Метою проведення узагальнення практики розгляду справ даної категорії є виявлення упущень і типових помилок у вирішенні справ про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщення, визначення шляхів усунення виявлених порушень, формуванням правильної й однакової практики вирішення зазначеної категорії спорів.

       Застосування різних нормативних документів створює складнощі в правовому регулюванні питань, які виникають у житлових відносинах.

         В Україні виникають питання щодо житла, яке не використовується власниками протягом досить тривалого часу. Так, деякі власники вже змінили місце проживання на території України на територію інших держав. Якщо такі співвласники багатоквартирного житлового будинку не беруть участі в його утриманні протягом певного часу, наприклад 3-х років, то необхідно ставити питання про використання житла не за призначенням.

         ЖК поширив правила щодо збереження житла також наймачів, членів їх сімей. Зберігається право на житло (за всіма особами, які зникли безвісти) протягом шести місяців - з моменту зникнення особи до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення її безвісти відсутньою або померлою.

         Відповідно до ст. 71 ЖК України за тимчасової відсутності наймача або членів сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців.

         Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщеним. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не потребує згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.

            У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право

звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

         Так, у Хмільницькому міськрайоному суді Вінницької області за 2015 рік 75% кількість позовів даної категорії становлять позови власників житла (громадян) до осіб, які користувалися житлом на правах сім’ї власника, і в даний час перестали бути членом сім’ї.

       Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Зміст ст. 405 ЦК України передбачає, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім’ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

          Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім’ї. Тому в даному в випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

          Проте, суд захищаючи права власності громадян, усуває перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

        Варто зазначити, що одним із основних способів захисту права власності є він дикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті це позов власника, який не володіє майном повернути майно в натурі.

Завдяки негаторному позову захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов’язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.

       Розглядаючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю, саме житловим приміщенням, шляхом зняття з реєстрації та покладення зобов’язання на Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі ВГІРФО) ДМУ УМВС провести зняття з реєстрації є передчасними, оскільки відповідно до вимог ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-1V зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, остаточного рішення суду.

         При розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла і членами його сім’ї, а також членами сім’ї колишнього власника житла. Так, у першому випадку власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право на користування, та зняття його з реєстрації. При цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.

        Так, судами у 2015 році часто при визнанні особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, одночасно вирішували питання про зняття особи з реєстрації. В постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК У PCP; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

         Закон № 1282-ІУ є спеціальним актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 даного закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язана з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

       Отже, із вищевикладеного системного аналізу справ вбачається, що при вирішення справ даної категорії суддями Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, застосовуються норми чинного законодавства з посиланням на узагальнення та практику, яка склалась в цілому по Україні.

Суддя

Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

Вик.: Баліцький О.О. тел (04338)2-10 -51